Українські вчені

Українські вчені в царині інформатики

Єршов Андрій Перович

Радянський програміст і математик, один з творців «шкільної інформатики», лідер в області теорії й автоматизації програмування, основні праці якого охоплюють теоретичне й системне програмування, мови програмування, теорію схем програм, мішані обчислення.
     Завдяки унікальним здібностям наукового передбачення, А. П. Єршов одним перших у країні усвідомив ключову роль обчислювальної техніки в прогресі науки й суспільства й з початку 80-х рр. почав активно займатися педагогічною діяльністю, спрямованою на просування програмування, а потім й інформатики в систему освіти, а також масову свідомість.
     В 1985-86 рр. А. П. Єршовим разом із групою співавторів були підготовлені й випущені пробні навчальні посібники для середніх навчальних закладів «Основи інформатики й обчислювальної техніки» (частина I і частина II — для 9-10 класів) і під його науковим керівництвом почалося викладання інформатики як навчального предмета у всіх школах Радянського Союзу.



Глушков Віктор Михайлович
        
Основоположник інформаційних технологій в Україні, засновник і директор Інституту кібернетики АН УРСР (1962-1982), віце-президент Академії наук УРСР (1962-1982), академік АН УРСР (1961) і АН СРСР (1964), лауреат Ленінської премії (1964), Державних премій СРСР (1968, 1977), Державної премії УРСР (1970).З 1962 року директор Інституту кібернетики АН УССР. В цьому Інституті під його науковим керівництвом було розроблено ЕОМ "Киев" і першу в Україні та колишньому СРСР напівпровідникову керуючу машину широкого призначення "Днепр". Попередниками персональних комп'ютерів стали машини для інженерних розрахунків "Промінь" (1963), "Мир-1" (1966), "Мир-2" (1969), у яких було реалізовано запропоновану В. М. Глушковим ідею ступеневого мікропрограмного управління.




 

Лебедєв Сергій Олексійович

       
      Засновник вітчизняної обчислювальної техніки, академік АН УРСР (1946), академік АН СРСР (1953), лауреат Ленінської премії (1966) та Державних премій СРСР (1950, 1969).
    1946 року С. О. Лебедєва запрошено в Київ на посаду директора Інституту електротехнiки (з 1963 року Інститут електродинаміки АН УРСР). У тому ж роцi його обирають дiйсним членом Академiї. За першi два роки життя в Києвi вiн як би пiдбив пiдсумок своєї дiяльностi в галузi енергетики, завершивши її роботою (разом iз Л. В. Цукерником) по створенню пристроїв компаундування генераторiв електростанцiй, вiдзначеною Державною премiєю СРСР, а в наступнi три зробив основний внесок у вiтчизняну цифрову обчислювальну технiку — незалежно i паралельно з захiдними вченими розробив принципи побудови електронних обчислювальних машин iз зберiгаємою в пам'ятi програмою i реалiзував їх з колективом своєї лабораторiї в Малiй електронно-лiчильнiй машинi "МЭСМ" (1949-1951). Вона була реалізована на 3500 тріодах і 2500 діодах, займала приміщення 60 м2, споживала з електромережі 25 кВт. 
    1952-1953 роках "МЭСМ" була найбільш швидкодіючою (3 тис. операцій у хвилину) і практично єдиною в Європі машиною, що знаходилася в постійній експлуатації. На ній вирішувались найважливіші науково-технічні завдання у галузі термоядерних процесів (Я. Б. Зельдович), ракетно-космічної техніки (М. В. Келдиш, А. О. Дородніцин, О. А. Ляпунов), ліній електропередач (С. О. Лебедєв), механіки (Г. М. Савін), статистичного контролю якості (Б. В. Гнєденко).
    Понад 20 років С. О. Лебедєв працював в Інституті точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР (у 1951 році — керівником лабораторії, з 1952 по 1974 рік — директором), де створив наукову школу в галузi суперкомп'ютерiв та спецiалiзованих обчислювальних машин для управління системами реального часу і обгрунтував основний напрям розвитку комп'ютерів цих класів — розпаралелювання обчислювального процесу. Пiд керiвництвом С. О. Лебедєва було розроблено та створено 15 типiв комп'ютерiв: від перших лампових, що виконували лише сотні та тисячі операцій у секунду, до швидкодіючих машин на інтегральних мікросхемах з продуктивністю в мільйони операцій у секунду. Серед них: БЭСМ-1 (1953), БЭСМ-2 (1959), БЭСМ-4 (1962), БЭСМ-6 (1967), а також обчислювальні комплекси М-40 і М-50 (1960), призначені для вирішення завдань протиракетної оборони. Комп'ютери серії БЭСМ (від БЭСМ-1 до БЭСМ-6) на час створення були кращими в класі універсальних електронних обчислювальних машин. При проектуванні БЭСМ-6 вперше було використано метод попереднього імітаційного моделювання роботи операційної системи майбутнього комп'ютера, що дозволило знайти ряд рішень з організації обчислювального процесу, які забезпечили небувале в історії комп'ютерної техніки довголіття БЭСМ-6 — вона випускалась упродовж 17 років.


Сергієнко Іван Васильович 
    Вчений у галузі інформатики, обчислювальної математики, системного аналізу і математичного моделювання. Академік Національної академії наук України (1988), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії СРСР (1981), УРСР (1972) і України (1993, 1999) в галузі науки і техніки.
     Наприкінці 60-х років І. В. Сергієнко зацікавився проблемою автоматизації процесів обробки та аналізу даних математичними методами, передусім методами теорії імовірностей і математичної статистики. Подальший розвиток ці ідеї отримали у процесі реалізації автоматизованих систем обробки даних на ЕОМ нових поколінь із потужнішими технічними засобами, новими операційними середовищами та системами програмування. Як результат — створено інформаційну технологію, спрямовану на автоматизацію всіх процесів побудови таких систем, зокрема процесів удосконалення та модернізації.
     Під керівництвом Івана Васильовича на базі Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України, який він очолює вже 11 років, засновано Кібернетичний центр НАН України — провідний науковий центр з інформатики. Він є головною державною організацією з проблем інформатизації і виконує функції міжвідомчого координування.
     І. В. Сергієнко — президент Української федерації інформатики, яка прийнята до міжнародної організації СЕРІS (функціонує при Європейському Союзі). Це дає право федерації видавати сертифікати про комп’ютерну грамотність фахівцям різних профілів для працевлаштування за кордоном.
     Перу вченого належать понад 500 наукових праць, з них 21 монографія. Він підготував 17 докторів та 55 кандидатів наук.
     Видатний внесок ученого в розвиток вітчизняної науки відзначений численними   нагородами та преміями. І. В. Сергієнко — Заслужений діяч науки і техніки України, шість разів ставав лауреатом Державної премії СРСР, УРСР і України у галузі науки і техніки, премій Ради Міністрів СРСР. За наукові відкриття був удостоєний академічних премій імені В. М. Глушкова, С. О. Лебедєва, В. С. Михалевича. Нагороджений орденами та почесними відзнаками Президента України, Президії Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.




 Михалевич Володимир Сергійович 

     
       Учений у галузі економічної кібернетики, академік Академії наук СРСР (1984) і Національної академії наук України (1973), заслужений дiяч науки і технiки України (1990), лауреат Державної премiї України (1973) і Державної премії СРСР (1981). Директор Iнституту кiбернетики iменi В. М. Глушкова НАН України (1982-1994).
       Ним особисто і в співавторстві опубліковано понад 200 наукових праць, у тому числі біля 20 монографій. Основні праці з теорії оптимальних рішень, розробки математичного апарату економічної кібернетики. Приймав участь у створенні високопродуктивних ЕОМ, пакетів програм, формуванні напрямів розвитку інформатики. 
   Після смерті В.М.Глушкова з 1982 по 1994 роки очолював Інститут кібернетики АН УРСР, був також академіком-секретарем Відділення інформатики, обчислювальної техніки і автоматизації, членом Президії НАН України.
     У 1984 р. обраний академіком АН СРСР. Голова комісії системного аналізу АН СРСР (1987) та при Президії НАН України з 1992 р.
   У 1987–1991 рр. – завідувач кафедри теоретичної кібернетики за сумісництвом. Протягом усієї своєї діяльності приділяв значну увагу підготовці кваліфікованих наукових кадрів, створив авторитетну наукову школу в області оптимізації і системного аналізу. Зробив значний внесок в теорію оптимальних рішень і розробку математичного апарату економічної кібернетики. Розвинув метод послідовного аналізу варіантів та концепцію інформатизації суспільства. Створив авторитетну наукову школу в області оптимізації і системного аналізу.
     Підготував  48 кандидатів і докторів наук.
    Лауреат Державної премії СРСР (1981), Державних премій України (1973, 1993), премій імені М. М. Крилова (1971) та В. М. Глушкова (1984). Заслужений діяч науки і техніки України (1990).
       Нагороджений Орденами Жовтневої Революції (1980), Трудового Червоного прапору (1976), Кирила та Мефодія (НРБ) (1985), медалями «За доблестный труд» (1970), «В пам’ять 1500-ліття Києва» (1982), «За строительство БАМ» (1986).
       Автор і  співавтор понад 250 наукових праць, в тому числі 11 монографій. Основні праці: Методы невыпуклой оптимизации. – М.: Наука, 1987. – 279 с. (у співавторстві з Гупалом А.М., Норкіним В.І.); Методы последовательной оптимизации. – М.: Наука, 1983. – 207 с. (у співавторстві з Куксою А.І.); Оптимизационные задачи производственно-транспортного планирования. – М.:  Наука, 1986 . – 264 с. (у співавторстві з Трубіним В.О., Шором Н.З.).


  Катерина Логвинiвна Ющенко 


     Як засновник теоретичного програмування в Українi, стоїть поруч із В. Глушковим у першому ряду засновників Інституту кібернетики, з яким назавжди пов'язала своє життя. Вона перша у СРСР доктор фізико-математичних наук, якій цей ступінь присуджено за роботи із програмування. Її життєвий шлях захоплює багатством ідей і майстерністю вченого, чуйністю педагога та невичерпним працелюбством.
      За сорок рокiв роботи в Iнститутi кiберенетики iм.В.М.Глушкова Нацiональної академiї наук України нею створена широковiдома в Українi i за кордоном наукова школа теоретичного програмування.
      Разом зi своїми учнями вона пiдняла теоретичне програмування на таку висоту, що наукова школа Катерини Логвинiвни Ющенко-Рвачової стала помiтною у свiтi.
Катерина Ющенко запропонувала (1956-1957) та реалізувала (1959-1969) на всіх вітчизняних ЕОМ першу мову програмування високого рівня – «Адресну мову», що включала засоби, які тільки через десятиліття з'явилися в інших мовах програмування, і вплинула на архітектуру  ЕОМ «Київ», «Дніпро» тощо.
       К.Ющенко - засновник теоретичного і прикладного програмування в Україні, серед її учнів понад 50 кандидатів та 14 докторів наук, автор понад 300 наукових праць, з них понад 20 монографій та навчальних посібників, п'ять книг видано у Франції, Німеччині, Угорщині, Чехословаччині та Данії; має 6 авторських свідоцтв, розробила вісім державних стандартів України. Вона керувала секцією Ради з кібернетики АН УРСР, була членом ред. колегії журналу «Кібернетика» та членом редакційної ради довідникової літератури АН УРСР.
     За високі досягнення К.Ющенко нагороджена відзнаками: Державні премії України (1978 та 1991), премія Ради Міністрів СРСР (1984), премія ім. В.М. Глушкова (1985), медаль «За доблестный труд в ВОВ» (1946), орден «Знак почета» (1976), п'ять ювілейних медалей, “Орден княгині Ольги” (1999 р.).